Софійка похолола, та й Сашко на мить перестав корчити героя.

– Добривечір вам! – пролунало кисло-солодке.

Це була баба Валя! З якимось горщиком під пахвою!

– Д… доброго!.. – сторопіла Софійка. – Ви що це тут… людей лякаєте?

– Сусідський аспарагус підсихає чогось. То я землі свіженької набираю, пересадити! – Відколи це баба зробилася такою привітною?

– Стережімось її! – майже просичала дівчинка, щойно баба зникла в під’їзді. – Ой, стережімось!..

Знайшла в «Губернських відомостях» у рубриці «Вісті зі столиці» повідомлення:

“Двірника з маєтку барона N після невдалої спроби викрадення баронової єдиної дочки панни Ю заарештовано й відіслано до Сибіру на три роки. Все майно злочинця перейшло до рук його опікуна пана К”.

Не інакше, як Гордій Кулаківський! Ось чому в його нащадків і досі валяються світлини Міщенка-молодшого! Ото вже загребущий! А Міщенко, виходить, потрапив на фронт після того, як відбув покарання. І, як сам зізнався, встиг із кимось одружитися. Утім, двоїста душа – питома риса Міщенків!

Кулаківська ж тим часом підпоює Корнія приворотним зіллям. Парубок Франі не цурається, ба більше, підтакує, коли Франя обзиває Клаву дурнуватою!

Що ж робити? Часу мало. Мерщій у шафу…

31. Що значить загнати економію?

– Гроші за карточку віддам пізніше! – недбало кинув Кулаківський-молодший.

Софійка йшла услід за Кулаківським, його дружиною і сином. Бруківки позолотило опале листя. Осінь стояла дзвінка, сонячна й тепла.

– Ну, Лизавето Львівно, це ви нині розорили нас не на жарт! – гнівно мовив чоловік до дружини.

– Якове Гордійовичу, але ж Васюня так рідко приїжджає на канікули, хай хоч якась пам’ять буде! – заперечила та.

– Приїжджає рідко, бо нема чого на дорогу тратитись. І так, Богу дякувати, недороге училище напитали, та й удома на один рот менше!

– Але ж бодай сьогодні, на Покрову, можемо купити якої-небудь лакітки?

– Лакітки? І де лиш такі слова берете? – розізлився Яків. – Забули, що мені на зиму треба нової шапки? Що я загнав економію? І так ниньки вам до обіду виділив півфунта борошна й ціле горнятко олії!

– А ще пучку солі та повний кухоль води! Коли б ми часом не виздихали од вашої щедрості!

– Ліпше вгамуйте свій апетит. Погляньте, які часи! Усі бідують, війна, сирітські притулки по вінця заповнені! Кажіть спасибі, що нам спокійно, що маємо повні засіки. А ви нарікаєте! Все, годі! – Кулаківський зібрався повернути в інший завулок. – У мене справи! А ви йдіть додому, порайте господарство й лягайте спати: і вечеряти не схочеться, і гасу не будете палити!

“У Васюні та його мами навряд чи буде цікавий вечір”, – подумала Софійка і рушила за Яковом Кулаківським.

Той дійшов до кінця завулка, постукав до якогось тихого дому.

– Якове Гордійовичу? Знову? – усміхнулася, правда наче якось нещиро, із дверей сухенька літня жіночка. – Просимо, просимо!

Софійка прошмигнула за Кулаківським у довгий коридор. З кухні смачно пахло святковими наїдками, проте у вітальні столу ще не накривали. Молоді чоловіки й жінки, з яких дехто доводився господині дітьми, зятями й невістками, жваво перемовлялися, грали в карти.

Кулаківський приєднався до них.

– З Покровою будьте здорові!

– І ви будьте здорові! Як поживають Лизавета Львівна, Васюня?

– Спасибі, не скаржаться! Хоча, при нашій бідності…

– Батько не сниться?

– А чого має снитися? Поховали, як належить. І на дев’ятини, й на сороковини милостиню роздав.

– Ніколи б не повірив, що мішок з кукурудзою може впасти з горища і вбити.

– Кому що судилось.

– Як там Франя Гордіївна?