Молоко з кровю - Дашвар Люко (2008)

-
Год:2008
-
Название:Молоко з кровю
-
Автор:
-
Жанр:
-
Язык:Украинский
-
Издательство:Клуб Сімейного дозвілля
-
Страниц:97
-
ISBN:978-966-343-741-5
-
Рейтинг:
-
Ваша оценка:
Першій красуні на селі Марусі-румунці до пари став Льошка — розумний, красивий, успішний, — то й жити б їм як королям. І яке їй діло до сусіда, хирлявого рудого Стьопки-німця в поламаних окулярах? От тільки чомусь щоночі йде він до бузкового куща біля Марусиної хати, і щоночі вона відчинає вікно…
Дочка українського олігарха Олексія Ординського Руслана, 17-річна розумниця і красуня, яка ось вже 10 років не бачила батьківщину, тому що мешкала з батьками у Англії. Та раптом у неї спалахнули патріотичні почуття. Вона сказала, що хоче повернутися на рідну землю, щоб зробити для неї щось корисне. Їй було важко пояснити батькам, чому вона на це зважилася, але все ж таки вона досягає свого, і батьки відправляють її до Києва з чотирма охоронцями і грошима на покупку рідної землі. Їй пропонується земля, яка перетворилася на котеджне селище «нових українців». Але Руслана хоче землі, «оспіваної легендами»…
Молоко з кровю - Дашвар Люко читать онлайн бесплатно полную версию книги
— Марусю! А що це ти засмучена, як та світла печаль невтішна? — спитав Старостенко серйозно.
Стьопка почув, насторожився.
Маруся повільно розправила плечі, всміхнулася, до чоловіка притулилася:
— Оце вирішили дитинку завести та так старалися, аж повтомлювалися.
Німець почервонів. Старостенко реготнув, Льошку по плечу поплескав:
— Старайтеся мені! У нас демографічні показники того… кульгають на обидві ноги. — Молодим пальцем погрозив. — І ви мені теж старайтеся!
Тетянчин батько зрозумів слова голови, як наказ до термінового виконання, підхопився і оголосив:
— Хай уже молоді йдуть до хати, а то понапиваються і не зможуть… А треба!
Німець підхопився аж занадто жваво, і рокитнянці відзначили цей факт веселим гамором за столами.
— Ні, ви тільки на Барбуляка погляньте! Підскочив як ужалений! — реготали одні.
— Та, звісно… Дочекатися не може! — жартували інші.
Тетянка манірно встала з-за столу, прозорою фатою лице затулила.
— Якщо хто нам зі Степаном на першу шлюбну ніч побажати чогось хоче, то ми… — замовкла, засоромилася.
Ніна Іванівна розгубилася, смикнула доньку за фату.
— Це ще що таке?!
— Звичай такий… Нетутешній… Хочу, щоб у мене на весіллі по-особливому було, — відповіла бібліотекарка і оце процитувати б змогла уривок з любовного роману, де якась сволота П'єр півроку морочив голову якійсь Женев'єві й таки умовив її на весілля, та коли молоді уже совали собі у бік опочивальні з високим ліжком, колишня П'єрова коханка Розанна від розпачу запропонувала, щоб усі гості побажали молодим на цю ніч чогось виняткового і казкового, бо сама хотіла побажати П'єрові, щоб він не перестав її кохати. Та сталося навпаки — після тих побажань гультяй П'єр навіки забув розпусницю Розанну і до смерті любив тільки сухотну та багату Женев'єву.
Баяніст Костя, відомий у Рокитному як ще та зараза, першим вискочив на середину шатра і загорлав:
— Німець! Чуєш?! Бажаю, щоб ти до ранку не виймав…
Договори! и не встиг Тетянка жбурнула в бешкетника весільним букетом і пояснила, поки дівки сміялися з Кості и казали, що раз весільний букет дістався йому, то тепер мусить женитися хоч на кобилі:
— Такі побажання треба казати на вушко…
Гості закрутили носами: що за дурню наречена вигадала?
Ніна Іванівна обвела поглядом мовчазних рокитнянців і попросила дочку.
— Та йдіть уже. Оце всім миром бажаємо вам..
— Стривайте! — почув розгублений Стьопка Марусин голос. — От я, приміром, маю що побажати молодим, — глянула на Тетянку. — То як? Можна?
Тетянка зашарілася, кивнула. Маруся пробиралася з-за столу до молодих, а за нею вже попідскакували дівчата й хлопці.
Стьопка напружився вкрай. Поплентався за Тетянкою, став поруч із нею на виході з шатра — ох, скоріше б ця морока скінчилася.
Маруся підійшла до Тетянки і щось швидко прошепотіла їй на вухо. Тетянка вирячила очі та негарно так роззявила рота, наче від неприємної несподіванки.
— Тетянко! А я бажаю… — на молоду вже чіплялася одна з подружок, щось шепотіла, сміялася.
Маруся стала навпроти німця, сумними очами — Барбуляку прямо в душу.
— Хочу і тобі, німцю, побажати…
— Та бажай… — знітився, очі відвів.
Всміхнулася, до вуха нахилилася.
— Щоби і не глянув у її бік, не те щоби торкнувся! — прошепотіла гаряче. — Бо забуду! Навіки.
«Уже забула! — зітхнув Стьопка подумки. — Дев'ять днів… Дев'ять днів вікно мов глиною замазане! Намисто… скинула, мов гадюка стару шкіру. Горбоносій віддала, мов прапор перехідний».
— Зрозумів? — відсахнулася.
— Та добре, — вирвалося мимоволі. — Добре, Марусю.
Молодим постелили у Барбуляковій хаті, бо уперся — нізащо не хотів переселятися до Тетянчиної. «Мало того, що оце чужа жінка поряд буде, так ще до чужої хати їм пнися!» — дратувався подумки, коли Тетянка обережно розповідала, як гарно та ситно буде їм у Тараса Петровича з Ніною Іванівною.