Молоко з кровю - Дашвар Люко (2008)

-
Год:2008
-
Название:Молоко з кровю
-
Автор:
-
Жанр:
-
Язык:Украинский
-
Издательство:Клуб Сімейного дозвілля
-
Страниц:97
-
ISBN:978-966-343-741-5
-
Рейтинг:
-
Ваша оценка:
Першій красуні на селі Марусі-румунці до пари став Льошка — розумний, красивий, успішний, — то й жити б їм як королям. І яке їй діло до сусіда, хирлявого рудого Стьопки-німця в поламаних окулярах? От тільки чомусь щоночі йде він до бузкового куща біля Марусиної хати, і щоночі вона відчинає вікно…
Дочка українського олігарха Олексія Ординського Руслана, 17-річна розумниця і красуня, яка ось вже 10 років не бачила батьківщину, тому що мешкала з батьками у Англії. Та раптом у неї спалахнули патріотичні почуття. Вона сказала, що хоче повернутися на рідну землю, щоб зробити для неї щось корисне. Їй було важко пояснити батькам, чому вона на це зважилася, але все ж таки вона досягає свого, і батьки відправляють її до Києва з чотирма охоронцями і грошима на покупку рідної землі. Їй пропонується земля, яка перетворилася на котеджне селище «нових українців». Але Руслана хоче землі, «оспіваної легендами»…
Молоко з кровю - Дашвар Люко читать онлайн бесплатно полную версию книги
Бібліотекарка сиділа біля нього, все роздивлялася, яким став чоловік, і потайки змахувала сльозу, бо і в самої серце не на місці, нагадувало: через тебе, жінко, німця не було вдома довгих одинадцять років. Бібліотекарка думала-думала, як вгамувати муки совісті, і надумала.
На третій день після повернення чоловіка набралася сміливості й увечері пішла до Марусі.
— Здрастуй, Марусю, — сказала з порогу. — Чула? Німець повернувся.
— Чула, — відповіла Маруся і від швейної машинки не відірвалася.
Бібліотекарка почервоніла од незрозумілої, але дуже відчутної образи.
— Хворіє… Помре, мабуть1 — сказала з викликом. — Пішла б до нього… Попрощалася…
— Ні, — відповіла Маруся, подивилася бібліотекарці в очі і знову повернулася до шиття.
— Тьху ти. румунка клята! — аж зайшлася Тетяна. — І за що таке падло усе життя любити до нестями? Одинадцять років за ґратами провести через таку підлоту… Та я б…
Маруся відірвалася від шиття.
— То знаєш, де був?
— Не знаю, — перелякалася бібліотекарка і вшилася.
Маруся підійшла до вікна, подивилася на засніжену рокитнянську вулицю, голий бузок за огорожею, стару вишню під вікном. Як знайшла під бузком коралі, ожив кущ, розквітнув, хоч за усіма законами і не мав би… А ставки згинули. Не брехатиме тепер німець, що йде на ставок рибу ловити. Як Юрко згинув, так і ставки за ним услід. Очеретом почали заростати, вода закаламутилась… За кілька років за селом замість чистих ставків — болота.
Маруся погладила коралі на шиї і легким рухом відчинила вікно. До кімнати увірвалося свіже морозне повітря, погнало з кімнати тепло, та жінка не помічала, як затремтіли плечі, пальці стали холодними, наче пекли крижаним відчаєм. Вона все дивилася у морозну ніч, аж поки геть не змерзла. Схаменулася. Хотіла зачинити вікно.
— Здрастуй, Марусю… — почула від бузкового куща знайомий до крику голос.
Німець як сказився. Раптом встав, одежину шукає… Дівчатка в один голос:
— Лежи, татку. Ще геть не здоровий…
— Ні. діти… Так належався, що і ворогу не побажаю. Піду. Пройдуся…
Тетянка до хати, німець із хати.
— Піду… — їй.
— Атож, — всміхнулася гірко. — Ти ж на рибу? Брови насупив. Нічого не відповів. Грюкнув дверима і пішов.
На рокитнянській вулиці — як і одинадцять років тому. Собаки брешуть, люди по хатах гріються, від клубу музика гуде, а з неба на усе це місяць дивиться. Німець дійшов до голого бузкового куща.
— А ти усе ростеш…
Під кущем став, а «Пегаса» закурити не встиг. Маруся вікно відчинила, німець і закляк. Дивиться на неї, мамо ж ти моя рідна… Вона… Вона. Скільки разів заплющував очі й усе малював в уяві свою Марусю — коси чорні, очі пекучі, а усмішка чомусь завжди сумна, наче знає якусь таємницю незбагненну і наказ — ні з ким тією таємницею не ділитися. Вона… Коралі на грудях… Звідки? Він же намисто під кущем закопав. Як взнала? Руку до намиста приклала, наче клянеться комусь уночі. «Що робить? Змерзне ж», — перелякався раптом, бо пальці, що тримали цигарку, аж задубли, а Маруся все стояла і стояла біля відчиненого вікна.
Вона ніби почула його. Зітхнула і вже хотіла зачинити вікно, коли німець відчайдушно гукнув від бузку:
— Здрастуй, Марусю…
Маруся завмерла. Німцю здалося — закам'яніла. Йшов до вікна і відчайдушно намагався втримати сльози. «Слабаком став!» — лаяв себе подумки.
Під вікном став, і мову відібрало. Дивиться на неї, як заворожений.
Всміхнулася:
— А чого це ти, німцю, поночі вештаєшся? — спитала, ніби й не було страшних одинадцяти років.
— Та оце йду… Дивлюся — Маруся мерзне. Дай, думаю, запитаю, чого не спить…