Завжди поруч - Михаил Гранд, Михаїл Гранд (2017)

– Проте Ісус – це зовсім інша справа. А мій Вітя був звичайним хлопцем!

– У цьому немає сумнівів, але ж Христа для того й було послано нам, щоб відкрити таємні аспекти життя. Він показав нам, що наше існування значно багатогранніше, ніж прийнято вважати. Ми розуміємо далеко не все, що відбувається навколо. Якщо скористатися напуттями Ісуса Христа й пройти його шляхом, живучи згідно з завітами, які він залишив, Бог з любов'ю прийме нас у своїй благодаті.

Якусь мить дівчина намагалася обміркувати почуте наставляння. Служитель задумливо смикав свою бороду й уважно спостерігав, чи торкнулася його промова її серця.

– Віктору добре на небесах? – раптом спитала Віолета. – Краще, ніж було зі мною?

– У тисячу разів, не сумнівайся.

– А чим Вітя там займається без мене?

– Як тобі пояснити…

Обличчя чоловіка осяяла усмішка.

– Розумієш, – продовжив він, – звичайним смертним не дано осягнути те, що насправді відбувається на небесах. Нам лише доступне знання, що пишноту того світу неможливо описати звичайними категоріями.

– І як нам стало це відомо? – поцікавилася Віола.

– Це знання якраз і вкладає в голови людей наша віра, – відповів священик. – А без неї людині жити важко, а може – взагалі неможливо.

Він дістав з кишені цукерку.

– Може, ще льодяник? Не соромся!

Дівчина відмовилася й стала похапцем перебирати в голові різні образи, але обриси божественних небес так і не з’явилися. Вона бачила лише чорні, наче вугілля, грозові хмари, і серед них ледь вдавалося розгледіти самотній силует коханого, якого їй уже не доведеться побачити.

Як можна оцінювати, добре в якомусь місці або погано, якщо достеменно не відомо, чи є там настільки звичні речі? Чи є там взагалі хоч щось?

В уяві Віоли небеса поставали парком з дерев і квітів, коріння яких сплелося таким дивним чином, що вибратися звідти неможливо. Ціла вічність після смерті дана людині, щоб прогулюватися тінистими алеями і споглядати такі прекрасні, але далекі від земного життя види.

А що можуть значити небеса для хлопця, у якого відібрали кохання? Очевидно, що так небеса перетворяться на справжнє пекло…

– Приїхали, – вирвав Віолу з її думок таксист. – З тебе шістдесят гривень.

– Чому так багато? – обурилася вона. – Завжди тридцять, а сьогодні подвійний тариф!

– Мені довелося їхати іншим шляхом. На тій ділянці об'їзного шляху ведуться ремонтні роботи, тому ми поїхали навпростець, а це виявилося набагато далі.

– Але у мене в гаманці лише тридцять гривень, і це ваші проблеми, що ви обрали такий довгий шлях.

Насправді дівчина мала дві сотні, але на гроші, що залишилися, їй доведеться жити ще до середини наступного тижня. І якби з двох сотень залишилося лише сто сорок гривень, її плани б обламалися на цілих тридцять відсотків.

– Нічого не знаю, – відповів таксист. – Лічильник показує шістдесят – це мінімальна сума до оплати. Можеш додати чайові. Я не проти. У мене троє голодних дітей.

– А може, дасте у борг? Я часто їжджу сюди і віддам гроші якось іншим разом.

– Ні! – закричав таксист.

– Я поспішаю. Можливо, ми з вами щось вигадаємо? Якось домовимося?

– А знаєш, можна дещо й вигадати, – відповів він, зміривши її хтивими очима з голови до ніг. – Дай мені помацати твої цицьки.

Віола знизала плечима й нахилилася до нього, щоб він зміг зробити те, що дасть їй змогу притримати бодай частину грошей.

– Ні, кралечко, я мав на увазі голі цицьки, – огидно усміхнувся таксист.

Строфа (3)

Віолета натиснула на кнопку дзвоника. Раз, ще один… потім третій. Жоржина вийшла з кухні й попростувала до холу, щоб відчинити пізній гості. В коридорі вона зупинилася й подивилася у вікно. На чорному небі висів яскравий серп місяця, навколо якого в шурхітливій тиші ночі байдуже мерехтіли зірки.