– А чому ж не сьогодні ввечері? – запитав я, потираючи руки перед вогнем і подумки посилаючи до біса всіх жуків на світі.

– Ах, якби я тільки знав, що ви тут! – вигукнув Легран. – Але ми ж так давно не бачились. Як я міг здогадатись, що ви завітаєте саме сьогодні? Дорогою додому я зустрів лейтенанта Дж., з фортеці, і вчинив легковажно, позичивши йому жука. Отже доведеться почекати до ранку. Залишайтеся тут на ніч, а я пошлю за ним Юпітера на світанку. Ви такого ще не бачили!

– Що – світанку?

– До біса світанок! Я про жука! Він блискучого золотавого кольору, завбільшки з великий горіх, і має на спині три чорні, як смола, цятки, дві вгорі, і одну внизу. Вусики в нього…

– Що там вусики, маса Віл, не у вусиках, повірте мені, справа, – втрутився Юпітер. – Цей жук весь золотий, із щирого золота, усередині й зовні, усюди, крім цяток на спині. А важенний, я в житті такого не бачив!

– Добре, припустимо, що ти маєш рацію, Юпі, – сказав Легран, дещо серйозніше, як мені здалося, ніж того вимагав предмет розмови – але хіба це підстава для того, щоб пересмажити дичину? Жук і справді дивовижної барви. – продовжив він, звертаючись до мене, – У цьому я майже згоден із Юпітером. Надкрила в нього випромінюють яскравий металевий блиск. Взавтра ви на власні очі побачите. А тим часом я спробую дати вам певне уявлення про його вигляд.

З цими словами він сів за невеличкий столик, де були пера й чорнильниця, проте ані аркуша паперу. Він пошукав папір у шухляді, але не знайшов.

– Не біда, – сказав він нарешті, – цього вистачить.

Він витягнув з жилетної кишені те, що здалося мені клаптиком надзвичайно брудного пергаменту, і, озброївшись пером, швидко почав малювати. Поки він займався малюванням, я продовжував сидіти біля вогню, все ще намагаючись зігрітись. Легран завершив свій малюнок і, не підводячись з місця, простягнув мені папірець.

У цю мить почувся оглушливий гавкіт і шкрябання у двері. Юпітер відчинив, і величезний ньюфаундлендський собака, що належав Леграну, кинувся просто до мене і привітно поклав лапи мені на плечі. Адже за час моїх візитів ми вспіли потоваришувати. Коли пес заспокоївся, я нарешті подивився на папір, і, щиро кажучи, вельми здивувався, коли побачив, що саме намалював Легран.

– Що ж! – сказав я, удосталь надивившись. – Це й справді предивний екземпляр. Зізнаюсь, такого я ще ніколи не бачив. На мою думку, цей жук більше схожий на череп, яким його прийнято малювати на мітках. Та що там схожий… Справжній череп!

– Череп! – відгукнувся Легран. – І справді у моєму малюнку є певна подібність. Дві чорні цятки вгорі нагадують очниці, так? А нижню, більш довгасту, можна прийняти за оскал.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, https://www.litres.ru/20545647/?lfrom=569602277 на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.