Зазирни у мої сни - Макс Кідрук (2016)
-
Год:2016
-
Название:Зазирни у мої сни
-
Автор:
-
Жанр:
-
Оригинал:Украинский
-
Язык:Украинский
-
Издательство:Клуб Семейного Досуга
-
Страниц:55
-
ISBN:978-617-12-1824-6, 978-617-12-1504-7, 9786171215047
-
Рейтинг:
-
Ваша оценка:
Зазирни у мої сни - Макс Кідрук читать онлайн бесплатно полную версию книги
Брови вигнулися ще дужче, а повіки напружилися (я це радше відчув, ніж побачив). Добре знайомим шорстким поглядом вона промацувала моє обличчя, кидаючи безмовний виклик: «Давай, мій хлопчику, давай, ще крок, ще півкроку вперед, і, ти ж мене знаєш, я перетворю цю ніч на пекло». Цього разу я не відступив.
– Малий спитав у мене сьогодні, хто такий Рей Купер. Він же так підписаний у «ВеКа»? – останнє запитання вийшло напівбезглуздо-риторичним. Я чудово знав псевдо Павла Новака у «ВКонтакті». І Єва знала, що я знаю.
Її реакція здивувала. Дружина розгубилася – по-справжньому розгубилася – й увімкнула задній хід.
– Хто? Тео? Я… я не розумію…
– Малий сказав, ти сиділа за комп’ютером і спілкувалася з ним.
– Так і сказав?
– Не зовсім. Спитав, хто такий Рей Купер, а потім додав, що ти сиділа за компом.
Її рука стискалася й розтискалася. Потім вона скулилася та прикрила груди руками:
– Ну, я… Пашка написав мені, а я відповіла. Що такого? Мабуть, Тео стояв поряд, коли переписувалася… ну і…
– Теодору щойно виповнилося чотири. Він не вміє читати. Тим більше слова з латинських літер.
– Припини, будь ласка, – Єва пригорнулася, ковзнула носиком угору по шиї, вткнулася у вухо й промуркала: – Ти мене ревнуєш? Ти ревнуєш, правда?
Я не ворухнувся, немало здивувавшись тому, що короткі волосини на передпліччях не здибилися, а вимовлені звабливою прихриплістю слова не викликали звичного поколювання вздовж спини й у нижній частині живота. Причина крилася не в ній. Мене анітрохи не зачепила її переписка з Пашкою.
– Я не ревную, Єво. Просто не розумію, навіщо ти сказала Тео про свого довбаного Рея Купера.
– Я не казала! – Єва відсахнулася, губи злиплися в бліду риску. Я повернув обличчя до неї, очікуючи на нищівний погляд, який означав би, що я навіть презирства не вартий, проте вона кілька секунд мовчки споглядала мене, а тоді опустила підборіддя. – Я нічого не говорила йому й нічого не говорила при ньому. Господи, подумай сам: навіщо розповідати чотирирічній дитині про чоловіка, якого він ніколи не бачив? Тео грався в кімнаті, коли я переписувалася, і… і все.
– Теодору щойно виповнилося чотири, – повторив я. – Він у кирилиці плутається та не знає, що робити зі словами, в яких більше трьох букв. Ти гадаєш я повірю, наче Тео примудрився самотужки прочитати й повторити фразу, написану англійською?
– Чого ти хочеш? Посваритися? О’кей, давай, терзай мене за те, що я відписала кілька слів своєму колишньому! – вона не зустрічалася зі мною поглядом. – Чому ти не вгомонишся? Якщо ти так цим паришся, я дам тобі пароль від мого акаунта, і ти переглянеш мою переписку. Тоді ти заспокоїшся? Ти відчепишся від мене?
Вона блефувала. Якби Єва не була настільки розгубленою – чи, може, заскоченою зненацька, – пропозиція поділитися паролем і відкрити доступ до переписки нізащо не злетіла б з її вуст. Чомусь я вже тоді здогадався, що їй є що приховувати. У мене засвербів язик від бажання бовкнути «валяй», а потім подивитися на реакцію, але стримався. Проблема не в ній. І точно не в її переписці з колишнім. Якби конче потребував, я б дібрав пароль. Уже тоді мені було відомо як.
– Ти мене дістав, – дружина зіскочила з ліжка й, суплячись, одягла нічну сорочку. Я дивився на неї. На порозі спальні вона повернулася – очі широко розплющені, пальці правої руки вчепилися в край темно-синьої сорочки, ліва долоня стиснута в кулак, – і я нарешті впіймав її фірмовий зневажливий погляд. – Якби ти знав, як мене дістав! І якби я хотіла, чуєш, навіть якби хотіла, я б розповідала йому про Пашу, а не про…
Єва не договорила. У легенях забракло повітря, а коли вона вдихнула, бажання продовжувати суперечку зникло. Тож відступила на крок, потягнулася до дверної ручки і, не переймаючись тим, що може розбудити Теодора, з гуркотом захряснула двері спальні. Через хвилину я почув, як у залі запрацював телевізор.
15