І щоб друга вдова найшлась!»

[2] Як ось і море стало грати,

Великі хвилі піднялись,

І вітри зачали бурхати,

Аж човни на морі тряслись.

Водою чортзна-як крутило,

Що трохи всіх не потопило,

Вертілись човни, мов дурні.

Троянці з страху задрижали,

І що робити, всі не знали,

Стояли мовчки всі смутні.

[3] Один з троянської ватаги,

По їх він звався Палінур;

Сей більше мав других одваги,

Сміленький був і балагур;

Що наперед сей схаменувся

І до Нептуна окликнувся:

«А що ти робиш, пан Нептун!

Чи се і ти пустивсь в ледащо,

Що хочеш нас звести нінащо?

Хіба півкопи і забув?»

[4] А далі після сеї мови

Троянцям він так всім сказав:

«Бувайте, братця, ви здорові!

Оце Нептун замудровав.

Куди тепер ми, братця, пійдем?

В Італію ми не доїдем,

Бо море дуже щось шпує,

Італія відсіль не близько,

А морем в бурю їхать слизько,

Човнів ніхто не підкує.

[5] Ось тут земелька єсть, хлоп’ята,

Відсіль вона невдалеку:

Сіцілія, земля багата,

Вона мені щось по знаку.

Дмухнім лиш, братця, ми до неї

Збувати горесті своєї,

Там добрий цар живе Ацест.

Ми там, як дома, очуняєм,

І, як у себе, загуляєм,

Всього у нього вдоволь єсть».

[6] Троянці разом прийнялися

І стали веслами гребти,

Як стрілки, човники неслися,

Мов ззаду пхали їх чорти.

Їх сіцілійці як уздріли,

То з города, мов подуріли,

До моря бігли всі встрічать.

Тут між собою розпитались,

Чоломкались і обнімались,

Пішли до короля гулять.

[7] Ацест Енею, як би брату,

Велику ласку показав,

І, зараз попросивши в хату,

Горілкою почастовав;

На закуску наклали сала,

Лежала ковбаса чимала

І хліба повне решето.

Троянцям всім дали тетері

І відпустили на кватері:

Щоб йшли, куди потрапить хто.

[8] Тут зараз підняли банькети,

Замурмотали, як коти,

І в кахлях понесли пашкети,

І киселю їм до сити;

Гарячую, м’яку бухинку,

Зразову до рижків печінку,

Гречаний з часником панпух.

Еней з дороги налигався

І пінної так нахлестався,

Трохи не виперсь з його дух.

[9] Еней хоть трохи був підпилий,

Та з розумом не потерявсь;

Він син був богобоязливий,

По смерті батька не цуравсь.

В сей день його отець опрягся,

Як чикилдихи обіжрався, —

Анхіз з горілочки умер.

Еней схотів обід справляти

І тут старців нагодовати, —

Щоб біг душі свій рай одпер.

[10] Зібрав троянську всю громаду

І сам пішов надвір до них,

Просить у їх собі пораду,

Сказав їм річ в словах таких:

«Панове, знаєте, трояне

І всі хрещенії миряне,

Що мій отець бував Анхіз,

Його сивуха запалила

І живота укоротила,

І він, як муха в зиму, зслиз.

[11] Зробити поминки я хочу,

Поставити обід старцям —

І завтра ж – далі не одстрочу.

Скажіте: як здається вам?»

Сього троянці і бажали,

І всі уголос закричали:

«Енею, боже поможи;

Коли же хочеш, пане, знати,

І сами будем помагати,

Бо ми тобі не вороги».

[12] І зараз миттю всі пустились

Горілку, м’ясо куповать,

Хліб, бублики, книші вродились,

Пійшли посуди добувать;

І коливо з куті зробили,

Сити із меду наситили,

Договорили і попа;

Хазяїнів своїх ззивали,

Старців по улицям шукали,

Пішла на дзвін дякам копа.

[13] На другий день раненько встали,

Огонь надворі розвели